середа, 9 січня 2013 р.

Регіональні школи новаторства – один із способів створення умов для самоосвітньої дільності педагогічних працівників у міжкурсовий період

Актуальність проблеми. Зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві – демократизація, глобалізація, інтеграційні процеси, створення єдиного інформаційного простору - зумовлюють реформування системи освіти. Сучасна школа потребує вчителя нового типу, який володіє високою фаховою кваліфікацією та професійною культурою, здатний об'єктивно осмислювати педагогічні явища і факти, критично оцінювати й творчо перетворювати педагогічну дійсність. Суспільство завжди висувало до вчителя найвищі вимоги. Для того, щоб вчити інших, потрібно знати більше. Учитель має знати не тільки свій предмет і володіти методикою його викладання, а й бути обізнаним з іншими науками, різними сферами суспільного життя, орієнтуватися в сучасній політиці та економіці. Учитель повинен вчитися всьому постійно, тому що перед ним кожен рік змінюються тимчасові етапи, поглиблюються і, навіть, змінюються уявлення про навколишній світ.

Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку.
Тільки неперервна освіта здатна забезпечити гнучкість підготовки вчителя відповідно до європейського виміру в освіті, посилити конкурентноспроможність регіональної системи в національному, європейському просторі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загалом проблема самоосвіти вчителя є багатогранною. Її значущість (у навчанні) знайшла своє відображення як у класичній педагогічній спадщині (Ф.-А. Дістервег, Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський), зарубіжній педагогічній науці (І.Г. Герде, В. Оконь та ін.), так і у вітчизняній науковій думці (В.К. Буряк, В.А. Козаков та ін.).
Проблема самовдосконалення особистості засобами навчання привертає увагу багатьох дослідників. Сутність, структуру та зміст самоосвіти обґрунтовано у працях О.І. Кочетова, П.Г. Пшебильського, Є.П. Тонконогої, Я.С. Турбовського. Психологічні основи самоосвіти (мотиви, готовність) досліджені О.Я. Аретом, В.К. Буряком, А.К. Громцевою, Ю.М. Кулюткиним, Н.О. Половниковою, Л.І. Рувінським, П.С. Сухобською, А.В. Усовою. Отже, проблема самоосвітньої діяльності охоплює широкий спектр питань.
Виклад основного матеріалу. А тому сьогоднішня місія методичних служб як науково – методичних осередків освітнього простору – це розробка і здійснення науково – методичного супроводу неперервного зростання педагогів і педагогічних колективів за індивідуальними освітніми траєкторіями, враховуючи потреби, інтереси, мотиви, як окремої особистості, так і вимоги суспільства, освіти.
Крім того, сучасна педагогіка дорослих має поступово відмовлятися від системи авторитарного управління навчальним процесом і перехо­дити до більш гнучкої системи організації, підтримки і стимулювання пізна­вальної самодіяльності тих, хто навчається, створення умов для творчості, до навчання творчістю, педагогіки співпраці. Одним із способів створення таких умов є заснування регіональних шкіл новаторства.
У таких школах взаємодіяти можуть методисти, керівники навчальних закладів, учителі, вихователі, психологи, інші педагогічні працівники. Цю взаємодію можна розглядати як ціннісно-смислову, бо між суб’єктами утворюється глибокий, стійкий зв’язок, який сприяє професійному розвитку. Вважаємо в роботі шкіл новаторства принциповими наступні акценти. Діяльність учасників школи специфічна, її закономірності мають обов’язково визначатися андрагогікою – теорією навчання дорослих. Саморозвиток і самореалізація відбуваються в загальному контексті розвитку професіоналізму, на що й спрямовується спільна діяльність суб’єктів школи. Учасники школи не тільки забезпечують умови для професійного розвитку інших педагогів, а й самі набувають професіоналізму в процесі взаємодії з тими, з ким діляться досвідом, адже учасники шкіл новаторства досвідчені особистості з багатим досвідом роботи. Отже, однією із функцій створення шкіл новаторства є забезпечення умов для розвитку професіоналізму суб’єктів на засадах андрагогіки.
Діяльність нашої Зональної школи новаторства (Решетилівський, Великобагачанський, Шишацький райони) ми побудували на основних андрагогічних принципах, визначених С.Змєєвим, які покладені в основу теорії навчання дорослих. Їх короткий зміст в наступному:
  1. Пріоритет самостійного навчання. Під самостійною діяльністю розуміємо не проведення самостійної роботи як виду навчальної діяльності, а самостійне здійснення організації процесу свого навчання.
  2. Принцип спільної діяльності передбачає спільну діяльність тих, хто навчається, з тими, хто навчає, а також з іншими учасниками щодо планування, реалізації, оцінювання і корекції процесу навчання.
  3. Принцип опори на досвід того, хто навчається. Згідно з цим принципом життєвий (побутовий, соціальний, професійний) досвід того, хто навчається, використовується як одне з джерел навчання самого вчителя і його колег.
  4. Індивідуалізація навчання. Відповідно до цього принципу кожен, хто навчається, спільно з тим, хто навчає, створює індивідуальну програму навчання, що орієнтована на конкретні освітні потреби і цілі навчання і враховує досвід, рівень підготовки, психофізіологічні, когнітивні особливості того, хто навчається.
  5. Системність навчання. Цей принцип передбачає дотримання відповідності цілей, змісту, форм, методів, засобів навчання і оцінювання результатів навчання.
  6. Контекстність навчання. Відповідно до цього принципу навчання спрямоване на конкретні, життєво важливі для дорослого цілі, орієнтоване на виконання ним соціальних ролей або вдосконалення особистості, будується з урахуванням професійної, соціальної, побутової діяльності того, хто навчається, його просторових, часових, професійних, побутових факторів або умов.
  7. Принцип актуалізації результатів навчання. Даний принцип передбачає невідкладне застосування на практиці набутих педагогом знань, умінь, навичок, якостей.
  8. Принцип елективності навчання передбачає надання тому, хто навчається, певної свободи вибору цілей, змісту, форм, методів, джерел, засобів, термінів, часу, місця навчання, оцінювання результатів навчання, а також тих, хто з ним навчається.
  9. Принцип розвитку освітніх потреб. За цим принципом оцінювання результатів навчання здійснюється, по-перше, шляхом виявлення реального ступеня засвоєння навчального матеріалу і визначення тих матеріалів, без засвоєння яких не можливе досягнення поставленої мети навчання; по-друге, процес навчання будується за цілями формування у тих, хто навчається, нових освітніх потреб, конкретизація яких здійснюється після досягнення певної цілі навчання.
  10. Принцип усвідомленості навчання означає усвідомлення тим, хто навчається, і тим, хто навчає, всіх параметрів процесу навчання і своїх дій щодо організації процесу навчання.

Враховуючи дані принципи, роботу в зональній школі новаторства ми спланували так, щоб самоосвітня діяльність учителів не нав’язувалася зверхньо, не була штучно створеною, надуманою, а на­впаки, викликала чинник необхідності в отриманні самодопомоги, в вираженні власного самостановлення, самоствердження, самовираження, допомагала вчителю логічно і послідовно вдосконалюва­ти як особистісну, так і професій­ну компетентність.
Зрозуміло, що зміст самоосвітньої діяльності вчителя залежить від рівня його фахових знань, науково-теоретичної та методичної підготовки, психологічної ерудиції, від ступеня рівня його відповідальності за виконання посадових обов’язків, від рівня визначення ним індивідуальної проблемної освітянської ситуації, від навичок самостійного оволодіння знаннями, від вибо­ру форм і методів вирішення науково-методичної проблеми, від змісту мотивації власного вдосконалення, яка включає в себе бажання вчителя прагнення до постійного самовдосконалення, самозростання, самореалізації з кінцевою метою – удосконалення своєї професійної майстерності.

Висновки.
  1. Сучасні вимоги до педагога на перше місце ставлять систематичну самостійну роботу з розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань та практичних умінь. Отже, проблема самоосвіти стає все більш актуальною. Завданням методичних служб на даному етапі є максимальне використання творчого потенціалу педагогів.
  2. Самоосвіта педагогів є безперервний, особливим чином організований процес розвитку та збагачення сукупної культури педагога на основі сформованих в нього освітніх потреб.
  3. Основним змістом самоосвіти є оновлення і вдосконалення знань, що є у спеціаліста, його умінь і навиків з метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності. У сучасному суспільстві постійна самоосвіта, з одного боку, все більше стає умовою успіху в професійній діяльності, а з іншої – і це особливо важливо –захищає від інтелектуального зубожіння особистості.
  4. Педагогічна самоосвіта здійснюється різними засобами і дає ефективні результати у тому випадку, коли вона здійснюється цілеспрямовано, рівномірно й систематично.
  5. Апробація нових форм методичної роботи, наприклад, школи новаторства, їх різноманітність допомагають підтримувати у вчителів інтерес до предмету , прагнення до вдосконалення та запобігають професійному вигоранню. Реалізація творчого потенціалу вчителя, його самоосвітньої діяльності найбільш ефективно відбувається за таких умов, як: створення сприятливого психологічного клімату, атмосфери творчого пошуку новизни; регулярне і своєчасне фіксування досягнень кожного педагога; стимулювання ініціативи; прояв довіри і поваги до індивідуального педагогічного доробку кожного педагога.
  6. Педагогічна самоосвіта – цілеспрямована, наближена до дослідницької, самостійна діяльність педагога з удосконалення педагогічних знань, вмінь з метою застосування у професійній діяльності.

Алла Костогриз,
координатор  зональної школи новаторства

Немає коментарів:

Дописати коментар